Вівторок, 17.10.2017, 09:04

Чорнобаївщина туристична

Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 19
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Васютинський історико-краєзнавчий музей

Васютинський історико-краєзнавчий музей був заснований 11 березня 1977 року як кімната трудової і бойової слави директором школи і учителем історії Салівоном Дмитром Миколайовичем. 17 липня 2007 року рішенням обласної колегії музею присвоєно звання народного.
Біля с.Васютинці виявлені пам’ятки епохи бронзи (ІІ-І тис. до н. е.) до скіфського періоду, Васютинське городище скіфської доби VII-VI ст. до н.е.
 
ЗАСНУВАННЯ СЕЛА XVI СТ. - СЕРЕДИНА ХХ СТ.
Точна дата заснування села невідома. Але з певністю можна сказати, що село засновано наприкінці 16ст. Під час польської ревізії 1636р. були згадані такі рідко населені козачі хутори як Пищиків, Старе, Налісні, Бузьків, Васютинці, Мойсинці. В часи польського панування український народ потерпав від жорстокого гніту , тому був вимушений тікати з Правобережжя на Лівобережжя України. Тяжкі роки нашого народу змальовані на картині О.Квітки « Втеча» (1986). Серед таких втікачів був і переселенець з Волині козак Васюта (Васютенко). Він оселився хутором на «низу». Тепер це місце зветься «Березник». У Васютинцях селились переважно козаки, але було багато і селян, залежних від панів і козацької старшини. Вони мусили тяжко працювати на панській землі, не мали ніякої свободи. Пани могли їх продати, або й убити. Тому свободолюбні люди не могли стерпіти такої неволі, тому в селі часто спалахували бунти. Жителі села Васютинець разом з усім українським народом вели боротьбу не лише з внутрішніми гнобителями, але й з зовнішніми ворогами. Так, в 1594 році в село прибув із-за Дніпра побратим Северина Наливайка Григорій Лобода з тим, щоб зібрати козаків і селян проти польської шляхти. Немало васютинчан згуртувалося на захист Вітчизни.
Здавна і донині тут жили мужні чоловіки і лагідні привітні жінки. Колись тут годувальники кували сталь, не відходячи від горнила. Сіяли, орали, вирощували хліб, а господині народжували дітей і порались вдома. У цьому й було їхнє щастя. Основними галузями господарства на Лівобережжі України, і зокрема в селі Васютинці, залишалося хліборобство і скотарство. Займались селяни і ремеслами: ковальством, бондарством, чоботарством.
Роки текли, як вода, складалися в десятиліття, десятиліття у століття, а життя селян не змінювалося. Жили в темноті і нужді. Гнули спини на поміщиків, торговців-лихварів. Обробляли землю плугами, сохами, боронами. Спочатку орали землю волами , а вже пізніше кіньми. 
Основними хліборобськими культурами в Україні з давніх-давен були жито, ячмінь, овес, а з огородніх – капуста, часник, цибуля, тощо. У 17-18 ст. з'являється картопля, яка згодом стає головним харчовим продуктом. На той час хлібороби вже культивували пшеницю, кукурудзу, а з технічних культур – льон, коноплі. 
За ст. роками сівба зернових була рання і пізня весняна(ярові культури), а також осіння (озимина). Дещо негативно відбивались на проведенні сівби різні забобони, містифікації: понеділок і субота – важкі дні; в перший тиждень після Великодня не можна сіяти ні льону, ні конопель, щоб ніхто в хаті не помер; а під час сівби заборонялося позичати посівний матеріал, будь-що виносити з хати, особливо вогонь... Упродовж віків народ уважно спостерігав за явищами природи; за поведінкою птахів, врожаєм грибів, першою появою рослинності тощо. Урожай підберезників віщував добре жито, рижиків – пшениці. Якщо зозуля вилетіла, коли дерева були вже з листям, чекай хорошого збору сільськогосподарських культур. Зозуля прилітає одночасно з появою на деревах листя – буде рання весна.
Сіяли із сіви – мішка, який вішали через плече. За народним календарем починали сіяти лише після свята Благовіщення (7 квітня). Посівного матеріалу потрібно було стільки, щоб засіяти за півдня зоране поле – трохи більше як чверть гектара. Зорану до обіду ділянку в другій половині дня засівали і боронували. 
Перед тим як набрати насіння у сіву, в одному розі зав'язували свячене зерно, проскурку і посвячену монету, що символізувало достаток і багатство. Ставши на ріллю, хрестився і починав сіяти.
Напруженою порою хліборобського сезону в українців були жнива, які відбувались переважно у липні-серпні. Цей час у давнину для всіх слов'янських народів був жнивним, що знайшло відображення у назві місяця, яка походить від основного знаряддя збирання врожаю – серпа. Вирощений з великим трудом хліб необхідно було вчасно зібрати. Підготовка до початку жнив і саме жнива проходили у руслі вироблених місцевих звичаїв і традицій.
Жито і пшеницю жали тоді, коли стебла були вже жовті, а зерно в колосках – тверде. Ячмінь косили тоді, коли стебла побіліли, хоча колоски ще й недоспіли, оскільки у дозрілому стані вони швидко обсипалися.
Схоплені у жменю і зжаті одним махом серпа стебла клали на землю. 10-15 жмень, перев'язаних перевеслом, становили сніп. Перевесло скручували із стебел снопа. Снопи складали у п'ятки, бабки (10-15 шт.), а також у полукіпки (30 шт.).
Одразу після завершення жнив зернових культур жінки бралися до збору льону і конопель.
Річний хліборобський цикл завершувався перевезенням вирощених сільськогосподарських плодів з поля, городів у призначені для них приміщення, обмолотом злакових культур, підготовкою до зберігання їх протягом зими .
Основним знаряддям молотьби аж до 40-х років 20 ст. був ціп, який складався з бича, ціпилна, двох капиць та ув'язі.
Ось такими знаряддями праці користувалися селяни: коса з грабками, серпи, ступа. Волам на шию одягали ярмо, щоб вони не розходилися в інші сторони. Працювали на столярних станках.
В селі відбувалися 4 ярмарки, на які з'їжджалися бажаючі купити, продати , а то й просто повеселитися.
Із нашого краю вивозили: селітру, хліб, овочі, тютюн, вино, полотно, сало, мед, пух, пір'я. В край привозилися сукна, хустки, панчохи, фарфоровий і фаянсовий посуд, чай, цукор, кава, сіль.
У районному центрі працювала фабрика лозоплетіння, сировину постачало наше село. Які дивовижні вироби народних майстрів виготовлялись на тій фабриці! Всі діти виколисувались у плетених колисках, що висіли у кожній хаті на сволоку. Кошики були найрізноманітніших форм і призначень. Посуд був переважно дерев'яним, починаючи з діжок, корит і кінчаючи ложками.
Перед вами куточок кімнати селянської хати. На Лівобережжі з метою визначення ділянки для нової хати виганяли худобу і залишали її ходити на волі доти, поки вона не вляжеться пережовувати жуйку. Це місце, де лягла корова, і вважалося добрим для побудови хати. Хати починали будувати весною, в новий місяць, найсприятливіші дні для будівництва були вівторок,четвер, п’ятниця та субота. Тоді українські хати були хатами –двійниками, де від сіней ішли приміщення вліво і вправо – одне житлове, друге – господарське. Хати будували на підвищенні, бо повінь була такою,що доходила до порогів, а іноді й до вікон. Якщо не було природнього горбочка, то штучний створювали скликаючи толоку. В нашім краї хати були дверима до сходу сонця, з вікнами – на південь. Стіни оселі були глинобитні, вибілені крейдою чи «маслянкою». Маслянку копали за Бурімками під Мохначем. На стіні висить мисник. Високо на поличках розміщені святкові тарілки й миски, якими користувалися нечасто. На нижчих - горщики, глечики, деревяні ложки. В хаті – велика піч. Біля таких печей поралися господині (топили,варили,пекли), використовуючи рогачі, лопатки для хліба, кочерги. На стінах картини місцевих малярів, ікони, прикрашені вишитими рушниками, старанно вишиті васютинськими майстринями.
Одяг українців підкреслював простоту і цнотливість, практичність і елегантність, майже всі його елементи прикрашалися українською вишивкою. Чоловічий стрій Надніпрянщини складався з вишитої білої сорочки, заправленої в широкі штани, білої або коричневої свити, кобеняка, чемерки, каптанки, куртки-куцини, кожуха, шапки із смуха, солом'яного бриля, чобіт.
Жіночий стрій складався із сорочки, плахти, запаски, корсетки, юпки, свитки, кожуха, кожушанки, намітки, хустки, чобіт, прикрас. Характерну особливість вбрання Надніпрянщини становить ношення одночасно парчевої запаски і парчового очіпка, що надає цілісності костюму, або вишитої запаски і вишитого очіпка. Характерною ознакою є покривання нижньої частини сорочки запаскою. Низ сорочки з вишивкою завжди залишався відкритим і вдало поєднувався з іншими білими площинами строю.
У Наддніпрянщині жіночий стрій відзначався багатством шийних прикрас: коралі, дукачі, гранати, бурштини, перстені, ковтки – це далеко не повний перелік оздоб, які побутували аж до початку 20 ст.
І в нашому селі ходили у вишиванках. По вишивці можна було дізнатися: чи це вдівець, або вдова чи одружений, або одружена чи жених, або наречена чи просто хлопець чи дівчина. Весільне вбрання було з глибоких прадавніх народних традицій. Коли б хто одягнув – білий весільний одяг, то реготало б усе село. Всі баби носили очіпки, а молодиці – пов'язки – головний убір дуже гарної форми, багато оздоблений. Одягали пов'язку на весіллі після обіду. Урочисто знімали вінок зі стрічками, передавали його молодшій сестрі, а молодій одягали пов'язку. Співали пісню, вітаючи її як молодицю. Гуляти в клуб дівчата ішли у вишиванках .у рясних спідницях, на шиї носили намисто, у вухах – сережки, а на пальцях – персні. Взуттям слугували личаки, черевики, чоботи. Чоловіки, як і раніше носили білі полотняні сорочки. Святкова сорочка була прикрашена червоно-чорною вишивкою з елементами геометричного орнаменту. Штани теж були з полотна, а на зиму – з сукна. Стан підперізували вовняним поясом.
Тяжке становище України відбилося і на розвитку культури. Шкіл було дуже мало. В селі Васютинці перша школа була відкрита лише в 1767 році. Заможні селяни посилали вчитися своїх дітей до м. Золотоноші в Благовіщенський монастир,де черниці навчали читать Псалтиря та Євангелія.
У с. Васютинці були Свято-Миколаївська, Казансько-Богородична церкви. У с. Налісні – Митрофанівська, у с. Старе – Покровська.
 
ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА
Мирна праця васютинчан була перервана нападом німецько-фашистських військ. У вересні 1941 року села Васютинці. Старе, Налісні були окуповані. За період окупації з трьох населених пунктів вивезено на каторжні роботи до Німеччини 617 юнаків та дівчат. Фашисти спалили 5 корівників, 15 громадських будівель, вивезли 470 голів ВРХ і 187 голів свиней.
На фронти Великої Вітчизняної війни з трьох населених пунктів пішло 1433 чоловік. При складанні списків для створення всесоюзної Книги Памяті уже встановлено 610 прізвищ загиблих. 
Загинули від рук гітлерівських катів такі активісти села як Перепелиця Костянтин. Лістровий Іван, Кудря Олексій. Запоріжець Євдокія та багато інших (32 чол.)
Мигалю Андрію Івановичу за взяття висоти на Кубані присвоєно почесне і високе звання Героя Радянського Союзу.
Визволяючи село 27 вересня 1943 року за селом на трофейному бронетранспортері підірвалися на міні і загинули капітан Машаков Олександр Родіонович, старший сержант Курбатов Іван Ксенофонтович. Захоронено їх було біля сільської Ради (на низу). У братській могилі похоронено і жителя села – сержанта Шітова Василя Івановича, який помер від ран. За вказівкою райвійськкомату на могильній плиті дописане прізвище Домрачева Михайло Єлізаровича, який загинув неподалік від села.
В центрі села височить Обеліск Слави, збудований на честь односельчан, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Відкриття його відбулося 7 листопада 1963 року (голова виконкому сільської Ради Кудря Петро Олексійович). У квітні 2011 року була проведена реконструкція Обеліска Слави, а в жовтні підведено освітлення.
 
СУЧАСНІСТЬ
28 грудня 1958 року відбулося об'єднання колгоспів «Сталінський шлях» села Васютинці та «Дружба» сіл Налісні та Старого. Новий колгосп назвали «Дніпро». Головою колгоспу обрано Крюнера Олексія Івановича, який працював до 21 жовтня 1961 року. 
Наступними головами колгоспу були:
Скрипка Дмитро Махтейович – з 21.10.61р. по 09.02.68р.
Лила Іван Іванович - з 9.02.68р. по 15.02.88р.
Душейко Петро Григорович - з 15.02.88р. по липень1998р.
До об'єднання колгоспів було три населені пункти: Старе, Налісні, Васютинці. Внаслідок переселення ці села об'єдналися в єдине село Васютинці.
За три роки будівництва в степу виросло велике, красиве село з рівними вулицями, добротними будинками.
На новому місці народилося нове село зі старою назвою. Тут розмістилася нова садиба колгоспу «Дніпро» (3288 га землі), нова середня школа, Будинок культури з залом на 600 місць, бібліотека, лікарня на 35 ліжок, поштове ділення, магазини, 2-поверхове адміністративне приміщення, стадіон, прокладено водогін, дороги з твердим покриттям, закладено дендропарк, зведено Обеліск Слави.
За самовіданну працю нагороджено урядовими нагородами 130 жителів села. До ордена Леніна свинарки Г.Г.Павленко додався ще один – орден Трудового Червоного Прапора. Голова сільської ради П.Д.Пономар, голова колгоспу І.І.Лила, а з 1988 р. П.Г.Душейко багато зробили для соціально-економічного розвитку Васютинець.
Вдячні земляки 10 квітня 1994 р. обрали Петра Григоровича Душейка народним депутатом Верховної Ради України ІІ скликання (1994-1998рр.) У 1998-2005рр. П.Г.Душейко – голова Чорнобаївської районної державної адміністрації, депутат обласної ради (1998-2010рр.), Почесний голова асоціації «Незалежне об'єднання сільськогосподарських підприємств Чорнобаївського району», заслужений працівник сільського господарства України (2003), нагороджений «За відзнаку» ІІ і ІІІ ступенів.
У 2000р. колгосп «Дніпро» реорганізовано в СТОВ «Дніпро» (засновники А.П.Душейко та О.П.Душейко), яке стало базовим для «Незалежного об'єднання сільськогосподарських підприємств Чорнобаївського району».
Значну частину прибутку СТОВ виділяє для вирішення духовних, соціальних, культурних проблем села, його благоустрою. Разом з сільською радою в роки Незалежності побудований пам’ятник жертвам голодомору (11.08.1990 – 05.11.1990рр.) , архітектор А.Д.Петренко, м. Черкаси, виконроб – Студєнцов Віктор Олександрович,роботи проведені за кошти колгоспу «Дніпро», голова правління колгоспу Душейко П.Г.), в селі облагороджено братську могилу померлим жителям трьох колишніх сіл, останки яких перенесені і похоронені тут із зони затоплення у 1955-1959 роках.
На території села діє українська православна Свято-Миколаївська церква Московського патріархату (священик протоієрей В'ячеслав Іванович Спасіченко), яка побудована в 2010 році за сприяння СТОВ «Дніпро» та родини Душейків.
Справжньою окрасою села є дендрологічний парк, створений природолюбом, ентузіастом своєї справи, ветераном Великої Вітчизняної війни, відмінником народної освіти України і охорони природи, лауреатом премії імені народного вчителя О.А.Захаренка, вчителем біології, почесним членом Українського товариства охорони природи Іваном Пилиповичем Сиволапом (28.081912-08.03.2011). Парк закладений 14 квітня 1977р. Площа насаджень – 4,5 га. Нині цей парк має статус заповідника місцевого значення, а за кількістю видів екзотичних рослин поступається на Черкащині лише знаменитій уманській Софіївці. Про село, дендропарк і його засновника І.П.Сиволапа у 1989-1990рр. кінорежисером В.М.Артеменком – членом Спілки кінематографістів, лауреатом премії ім. Ярослава Галана створено чудовий документальний фільм «Ростуть тільки в Африці та Васютинцях», презентація якого відбулася у СБК 23.06.1990р. 28 жовтня 2011 року відкрито Меморіальну дошку на честь пам'яті Івана Пилиповича Сиволапа.
Відомими вихідцями з села:
Верменич Надія Дмитрівна, автор книги «Ріка життя», Черкаси,2002
Гармаш-Литвин Антоніна, поетеса і письменниця, автор книги «Голос утопленого села», Київ, 2008
Одайський Михайло Федорович – генерал-лейтенант
Мережко Ніна Василівна – доктор технічних наук.
 
Куточок сучасного мистецтва. Вишивка
Танцюра Наталія Григорівна
...І вже сплелись на полотні
Гілля і птахи чарівні
Веселки дивної склепіння
Мов батьківське благословення
У ньому радість і тривога,
Моя життєйськая дорога.
Народилася в мальовничому селі Васютинці 28 травня 1981 року.
Своє покликання я знайшла у вишиванні. Ще навчаючись у Київському Національному університеті культури і мистецтв, захопилась вишиванням: на блузці – польові квіти, на серветках – лебеді, на скатертині – пелюстки соняшника як промінці сонця. Першою виваженою роботою стала картина „Лебеді кохання”. До рук мені потрапила розробка схеми вишивання цієї картини. Вишила її мікрохрестиком – однією з найпоширеніших рахункових технік, яка дає величезні можливості для кольорової розробки орнаментального мотиву – найчастіше в червоно-чорній гамі. Ці кольори вважаться традиційними в Україні при вишиванні рушників, скатертин, жіночого та чоловічого одягу. Першу сорочку-вишиванку я вишила червоними та чорними нитками для свого брата, яку він з любов”ю одягав на свята і взяв з собою в самостійне життя.
Мої сорочки-вишиванки роз'їхалися по світу: до Росії, Індії, Франції, міст України: Житомира, Черкас, Києва. Краса виробів залежить від точного рахунку ниток тканини й діагонального перекриття верхніх стібків, які мають лягати в одному напрямку. Зараз зручно використовувати тканину для вишивання мікрохрестиком – типу АІДА 14.Цікаві також пропозиції від фірми «Цвейгарт» у вигляді готових серветок і скатертин зі вставками з канви. Залишається тільки дібрати малюнок, і виріб готовий.
Серед вітчизняних пропозицій готових виробів можна виділити продукцію фірми «Чарівна мить». Крім готових скатертин і серветок зі вставками з канви фірма пропонує готові сорочки (жіночі, чоловічі й дитячі) зі вставками для лічильної вишивки.
Для вишивання на одязі існує спеціальна накладна канва з однаковою товщиною ниток утка і основи. Її накладають на тканину, вишивають мотив і висмикують канву по одній ниточці. В результаті візерунок залишається на тканині.
Для вишивання гладдю годяться будь-які тканини: бавовняні, лляні, вовняні, шовкові, змішані. Усе залежить від призначення виробу.
Сучасний асортимент ниток для вишивання від різних виробників тішить око.
Для ручної вишивки використовують спеціальні види ниток, такі як муліне, ірис, металізовані нитки, шовк, різні види вовняної пряжі, лляні нитки, тонкі безліччю відтінків. Найпопулярнішими нитками для вишивання є бавовняні, вовняні й шовкові, зібрані в пасма з 6 окремих ниток (по 8-20м завдовжки).
Бавовняне муліне – найпоширеніші у світі нитки для вишивання. Величезний вибір відтінків різних кольорів, а також можливість вибору продукції на будь-який смак дає змогу любителям вишивки творити чудеса на тканині. Найвідоміші світові марки – DMC, Anchor, Madeira, May Flouwer, Ariadna. Саме вони гарантують якість товару. Кажуть, що нитки виробництва DMC можна навіть кип’ятити. Є муліне й від російського виробника – прядильно-ниткового комбінату ім.. С.М.Кірова.
Металік – муліне з додаванням металізованої нитки. У цій групі – нитки з різними ефектами: коштовного каміння, дорогоцінного металу, а також античні, перламутрові. Такими нитками можна прикрасити будь-яку вишивку, особливо широко застосовуються вони для вишивання ікон.
Ірис для вишивання використовують для лічильної гладі або гобеленів, а також для різних декоративних швів.
Вовна й акрил – об'ємні вовняні й акрилові нитки, що однаково годяться для гобеленів, подушок, килимків та інших декоративних робіт. Колірна гамма широка.
Основні вимоги до якості вишивальних ниток: вони мають бути рівними, міцними і не линяти під час прання.
Якщо нитка нерівна й неміцна, вона постійно рватиметься або в процесі роботи утворюватимуться потовщення, що, зрозуміло, вплине на остаточний вигляд вишивки, до того ж така робота забирає набагато більше часу й сил. Тому спочатку потрібно уважно розглянути і спробувати на міцність нитки,з якими ви плануєте працювати.
Перш ніж вишивати, обов’язково потрібно занурити нитку в дуже гарячу воду, аби переконатися в тому, що фарба з неї не сходить. Якщо вода навіть трохи забарвлюється – користуватися цими нитками не можна! Інакше ви ризикуєте при першому ж пранні безнадійно зіпсувати річ, на яку витрачено чимало часу та зусиль.
Дуже прикрашають будь-яку вишивку паєтки,бісер тощо.
Бісер – це найяскравіший і найошатніший матеріал для вишивання. Найпопулярніші виробники бісеру – Японія, Тайвань і Чехія. Різниця між продукцією полягає в якості й ціні. Найбільш прийнятне співвідношення ціна-якість має чеський бісер.
Залежно від виду вишивки обирають і калібр бісеру. Для лічильної вишивки зручні в роботі калібри 9\0 та 10\0, оскільки вони добре вкладаються при вишиванні швом 2півхрестик2 у розмір клітини канви. Усі інші калібри можна використовувати у вільній вишивці.
Цінується для вишивки скляний бісер. Він на багато років зберігає колір форму.
Стеклярус і рубчик – трубочки циліндричної форми різної довжини – так само використовують у вишивці. Але слід враховувати, що гострі краї стеклярусу з часом можуть перетерти нитку, якою вони пришиті. Вишиваючи, слід звертати увагу на однакову довжину стеклярусу, щоб вишивка мала охайний вигляд.
Паєтки – пластикові або металеві пластинки – зручні у вишиванні, оскільки швидко заповнюють поверхню тканини. При цьому вони дуже змінюють вигляд вишивки, роблять її святковою та ошатною.
Голки – найнеобхідніший інструмент для вишивання. Голку для роботи обирають залежно від типу канви або тканини. Що щільніше переплетення ниток канви, то тоншою має бути голка. Більшість голок мають номери, що відповідають двом різним шкалам: першій (швейні та вишивальні голки, які нумеруються з 1 до 12) і другій (голки для гобелена, з 13 до 28). Завелика голка розширюватиме відстань між нитками канви або тканини. На якій ви вишиваєте, погіршуючи якість виконуваної вишивки. Використання дуже тонкої голки може призвести до швидкого стирання ниток муліне.
Для придання виробам повноти, довершеності я підбираю паспарту, багет для картин, оздоблюю рушники бахромою, китицями, мережками (одинарним прутиком).
Вишиті мною рушники прикрашають інтер”єр будинків у Вереміївці, Васютинцях, Черкасах.
Однією з моїх найкращих робіт є „Ікона Ієрусалимської Божої Матері”, яка, як і багато моїх робіт ( „Герб України”, портрети Шевченка, картини, сорочки, рушники, серветки) вишиті за період 2006-2013 рр., експонуються на ексклюзивній виставці робіт в історико-краєзнавчому музеї села Васютинці, якому нещодавно присвоєно звання „народного”.
Шість раз мої твори були представлені на Всеукраїнському святі богатирської сили у с. Красенівка, на інвестиційному форумі в м. Черкаси, на фестивалі «Українське село запрошує» (Пирогово), на районних творчих звітах, святі Чорнобаївського району ,професійних святах.
У виготовлення виробів я вкладаю вміння, працю, частинку своєї душі. Вишивальниця передає через кінчик голки свою енергію, тому її думки повинні бути чистими, а настрій – хорошим, щоб вироби приносили радість і затишок в дім. Хоча інколи ,крім задоволення від вишитих робіт не отримуєш нічого. В Україні, наразі, вишиті вироби високо цінуються, але люди не завжди мають змогу придбати їх. Складність в роботі вишивальниці представленні своїх творів в музеях, на авторських виставках чи виставках-продажах та реалізації їх полягає в відсутності налагоджених відносин виробника – реалізатора - споживача.
 
Інфраструктура
Любий друже!
Їдеш ти трасою «Бориспіль-Запоріжжя», а за 6 км від неї і моє село Васютинці. Якщо ти їхатимеш з обласного центру - Черкаси, то це 80 км, а з районного центру (Чорнобай) - 45 км., якщо ж поїздом, - то із Золотоноші 56 км. Тебе зустрінуть безмежні поля, захищені лісосмугами від степового вітру, простягнувшись на 352 гектари і будинки жителів 240 гектарах, яких майже тисяча. Правда з серед них є будинки – пустуючі , аж 88; урбанізація не обійшла стороною і наше село, залишивши молоді у меншості, а пенсіонерів у переважній більшості. Та ми тримаємось, зберігаємо наше господарство і працює наша соціальна сфера : школа, лікарня, сільський будинок культури, бібліотека, музей, аптека, поштове відділення, відділення «Ощадбанку», магазини, приватні підприємці наряду з СТОВ «Дніпро». У 2000 році колгосп «Дніпро» переорганізували у СТОВ «Дніпро», віддаючи данину сучасності. 
Наша «перлина» - дендропарк, посаджений в 1977 році унікальною людиною - Сиволапом Іваном Пилиповичем. За кількістю видів екзотичних рослин поступається на Черкащині лише знаменитій уманській Софіївці. Якщо тобі недостатньо побачити цей шматок «дива», то можеш подивитись документальний фільм «Ростуть тільки в Африці та у Васютинцях», створений кінорежисером Артеменком В.М., земляком з Чорнобаївщини. Це благословенне місце наш дендропарк – ще дасть наснагу жителям села для відродження їхньої душі і духу в майбутньому.