Вівторок, 17.10.2017, 09:03

Чорнобаївщина туристична

Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 19
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Чорнобаївський край

Чорнобаївський район розташований у східній частині Черкащини. На півночі та заході він межує з Драбівським та Золотоніським районами Черкаської, на сході та південному сході – з Оржицьким та Глобинським районами Полтавської області, омивається водами Кременчуцького водосховища та нижньою течією р. Сули.

Чорнобаївський район утворений у квітні 1923 року з Великобурімської, Богодухівської і Чорнобаївської волостей в складі 12 сільських рад площею 632 кв. версти з населенням 40 603 чол. Тоді ж було утворено Іркліївський район з трьох волостей: Мельниківської, Мойсенської, Васютинської і частини Іркліївської в складі 19 сільських рад площею 642 кв. версти з населенням 47197 чол. та Вереміївський з Вереміївської, Жовнинської та Лялинської волостей у складі 7 сільських рад площею 424 кв. версти та населенням 26 578 чол. А разом – це 38 сільських рад площею 1698 кв. версти з населенням 114378чол.

Ці райони ввійшли до Золотоніського округу Полтавської губернії. У 1925 році, в зв’язку з ліквідацією губерній і укрупненням округів, Чорнобаївський та Іркліївський райони ввійшли до Черкаського округу, перейменованого в 1927 році в Шевченківський, а Вереміївський (пізніше Жовнинський) – до Кременчуцького.

У 1930 році ці райони підпорядковувалися центру (Харків), у 1932 році Чорнобаївський район, до складу якого входив з 1931 по 1935 роки Іркліївський, включений до Київської, з 1937 до 1954 року обидва райони були в складі Полтавської, а з 7.01.1954р.- Черкаської області.

Посулянські села Жовнинського (з 1930р. Градизького) району в 1932 році відносилися до Харківської, а з 1937 і до 1964 року – до Полтавської області. У 1965 році Чорнобаївський район постав у сучасному складі.

Наш край був заселений ще в сиву давнину. Про це свідчать археологічні знахідки доби пізнього палеоліту поблизу с. Великої Бурімки.

Територія біля Ірклієва і навколишніх придніпрянських сіл була заселена теж здавна, про що свідчать близько 40 історичних пам’яток неоліту, епохи бронзи, скіфського та ранньослов’янського часів: стоянки, поселення, курганні поховання, могильники.

В одному з кутків старої Вереміївки, Миклашівці, ще до затоплення «Кременчуцьким морем», виявлені сліди поселень наших пращурів-слов’ян VII – IX ст., хоча випадкові знахідки, що вимиваються дніпровськими хвилями на берегу з дна рукотворного моря, засвідчують значно раніше заселення цього краю.

У X -XI ст. у гирлі і на берегах р. Сули стояли міста – фортеці Київської Русі: Воїнь, Палянівщина, Желді, Кизівер, Римів. Це був передній край оборони Переяславського князівства від кочівників.

У 1116 році вперше в Іпатіївському літописі згадувалося м. Желді (Жовнине), засноване переяславським князем Ярополком, сином Володимира Мономаха.

На жаль, всі ці міста і фортеці зазнали спустошення від набігів половців та в час монголо-татарської навали.

Відродження краю пов’язане з виникненням козацтва, масовим переселенням втікачів від польсько – литовського гноблення з правого на лівий берег Дніпра. Так у XV – початку XVII ст. відроджуються після занепаду та виникають більшість теперішніх сіл Чорнобаївщини.

 У 1601 році є перша згадка про Іркліїв, з кінця XV – початку XVI ст. в багатьох документах є згадка про Клим’ятин, що належав М.Павші згідно королівського указу 1510 року, а потім був подарований Київському Микільському монастирю. На початку XVII ст. виникає містечко Чигирин – Діброва, як «виселок» Чигирина, Городище (нині затоплені водами Кременчуцького водосховища), Москаленки, Васютинці. У 1617 році маємо першу згадку про Вереміївку, яка була розташована на р. Свинотопі – лівій притоці Дніпра, поблизу гирла р. Сули. Свою назву одержала від князя Ієремії Вишневецького. Жителі нашого краю активно включилися в козацько-селянських рух. Тут пронеслось багато повстань: С. Наливайка, Якова Острянина (Остряниця), Павла Бута (Павлюка), Кизими, Дмитра Гуні.

Так, у м. Жовнине впродовж 1638 року були зосереджені основні сили повстанців – нереєстрових козаків під проводом Я. Острянина, Д. Гуні та Карпа Скидана. Сім тижнів козаки вели кровопролитну боротьбу з польсько-шляхетським військом.

В час національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького у 1648 році був Іркліївський полк (полковник Михайло Телюченко) в складі Васютинської, Вереміївської, Бурімської і Канівецької сотень. Згодом його сотні воювали у складі Кропивнянського полку(полковник Филон Джалалій). Іркліївський полк був відновлений у 1658 році , існував до 1667 року.

1650 року в Ірклієві відбулася нарада, на якій уточнювалося ставлення України до сусідніх держав, з послами яких спілкувався гетьман Богдан Хмельницький.

Наша земля є батьківщиною ватажка повстання Григорія Лободи (с.Васютинці), Йосипа Гладкого (с. Мельники) кошового отамана Задунайської Січі. У містечку Вереміївці пройшло дитинство гайдамацького отамана Семена Неживого.

В час «Руїни» нашим краєм пройшли криваві поєдинки. Тут змагалися за гетьманську булаву Іван Брюховецький і Петро Дорошенко. Посилюється свавілля козацької старшини. У відповідь на це у 1666 р. вибухнуло повстання у Переяславському полку, яке охопило й Іркліїв.

У 1677-78 p.p. турецько-татарськими військами, які вів на Чигирин Юрій Хмельницький, було спалено Іркліїв.

За гетьманування Кирила Розумовського (1750-1764 р.р.) вільних земель у нашім краї практично не лишилося. Посилення закріпачення селян викликало їх супротив. У 1767-1770рр відбулося повстання у с. Кліщинці проти власників – генерального судді Лисенка і генерального писаря Туманського, яке було жорстоко придушене урядовими військами.

У 1782 році, після ліквідації полкового устрою, наш край увійшов до Київського намісництва і перебував у складі Золотоніського повіту. Тоді тут було 6 містечок (Іркліїв, Бурімка, Верєміївка, Жовнине, Чигирин-Діброва, Канівці), 27 сіл, понад 200 хуторів, 11 деревень, 4 слободки, а всього 9 000 дворів І більше 27 000 чол. На території нашого краю з 1797 року було створено 9 волостей (Богодухівська, Васютинська, Вереміївська, Жовнинська, Іркліївська, Лялинська, Мельниківська, Мойсенська), 9-а Бурімська входила до Городиського повіту; згодом, у пореформенний період – Чорнобаївська. Такий територіальний поділ залишався до 1923 року.

З 1802 року наш край- в складі Полтавської губернії. Жителі наших сіл завжди були патріотами .. Вони воювали з наполеонівськими військами у 1812-1815 р.р (частина козаків була в складі народного ополчення, що його збирав у Горошиному І.П.Котляревський), турками. багато наших земляків загинуло у Кримській війні 1853 – 1855 р.р .

Реформа 1861 року не покращила соціально-економічного становища на селі, навпаки, тут наростала хвиля народного гніву. У 1905 році відбулися революційні виступи у Вереміївці («Вереміївська буча»), у Богодухівці пройшов мітинг з засудженням самодержавства і царського маніфесту 1905 року, у В.Бурімці волосний комітет «Селянської спілки» організував страйк у маєтку графині Кантакузен.

 Столипінська реформа ще більше поглибила соціальне розшарування села, а Перша світова війна (1914-1918рр.) була останньою краплею народного терпіння.

Наш край, як і всю країну, охопили революційні рухи 1917-1920р.р.

В часи Національно-визвольних змагань 1917 – 1920-х років село Вереміївка дало Україні багатьох славних лицарів, зокрема:

- 19-річного комбрига Антона Шарого – Богунського, розстріляного за наказом одного з організаторів Червоної армії Лейби Троцького -Бронштейна в м. Кременчуці 31 липня 1919 p.;

- отамана Вереміївської сотні Чигиринського полку Панаса Келеберду (повстанський загін Келеберди діяв у Золотоніському, Хорольському, Лубенському, Кременчуцькому повітах Полтавської губернії і на 1920 рік налічував до 400 шабель), який загинув неподалік с. Жовнине в бою з червоними у серпні 1920 p.;

-  командира Наддніпрянського партизанського загону Івана Савченка – Нагірного, розстріляного НКВД в Полтавській тюрмі 20 грудня 1923 року.

Також слід відмітити, що саме у с. Москаленках, яке межувало з Вереміївкою, у 1920 році розташувався штаб козацької Армії УНР, яка здійснювала Зимовий похід з Поділля. З Москаленок  у лютому того ж року командир Зимового походу Михайло Омелянович-Павленко видав кілька наказів, де в одному з них є відгук про добре ставлення населення нашого краю до бійців УНР: «Тут кожний козак упевнився в тому, що він творить волю Народу, що Народ наш вірить своєму війську, чекає від нього визволення від ярма, яке хочуть накинути всі пришельці. Наше втомлене довгою війною козацтво отримало від самого Народу під час походу подяку, подяку щиру, міцну, що надає йому силу на новий подвиг».

На Чорнобаївщині малювали свої картини Опанас Сластьон, Іван Соколов. Тут збирали українські пісні і казки Михайло Драгоманов та український фольклорист і художник Порфирій Мартинович, котрий у своїх малюнках показав архітектуру та церкви містечка Вереміївки другої четверті XIX ст., змалював своєрідні і неповторні образи козаків та чумаків.

На багатолюдних ярмарках співали легендарні українські бандуристи – Остап Вересай, Михайло Кравченко, Федір Кушнерик, Іван Жовнянський. Усіх їх приваблювала не лише мальовничість природи, але і щедрість місцевих козаків і селян Посулля, а нині – Чорнобаївщини – краю від Сули до Дніпра.

На початку 1919 року в нашім краї остаточно утвердилась радянська влада, почалися радикальні зміни в соціально-економічному житті району. На зміну одноосібному селянському господарству приходили колективні форми господарювання, які далеко не всіма жителями сприймалися однозначно. Наростало невдоволення, але масові репресії і розправи з «ворогами народу» придушили ще в зародку протистояння діям радянської влади.

До 1927 – 1929р.р. в степовій частині нашого краю навколо сіл Старий Коврай, Лукашівка, Богодухівка, Красенівка, Христителево було багато хуторів, частина з яких спочатку навіть найменувань не мали (значились як «оброчна стаття» чи «артикул»).

Та в час розкуркулювання (розселянювання) і колективізації більшість з них припинила своє існування.

20-30-ті роки пов’язанні з винищенням багатьох хліборобських родин, з насильницькою колективізацією (у 1933р. вона була практично завершена),голодом 1932-33рр. та масовими репресіями 1934-38р.р.(понад 377репресованих жителів району реабілітовано, на жаль, більшість посмертно). Найбільше їх у «революційних» селах Вереміївка (23), Жовнине (12), Іркліїв, Богодухівка, Скородистик,  В.Бурімка та ін.

І все ж , незважаючи на всі ці труднощі, трудівники нашого краю своєю працею, самопожертвою, старанням і вмінням вивели його в число передових.

Та розпочалася Велика Вітчизняна війна.

19 вересня ворог захопив Іркліїв, Чорнобай, а 21 вересня, останніми, села району Богодухівку і Красенівку. В боях за Богодухівку загинув письменник Юрій Кримов. В жахливому Оржицькому оточенні, зокрема в таборі військовополонених під Бакаєвим, конали тисячі радянських солдатів. Місцеве населення чим могло, допомагало, рятувало їх. Всій Україні сьогодні відома історія госпіталю Силіна, що почав діяти під Хрестителевим, а остаточно розвинув свою діяльність у Вереміївці. Скільком полоненим було повернуто і здоров’я, і життя! Легендарний Леонід Андрійович Силін загинув на бойовому посту, але пам’ять про нього жива.

Два чорних роки окупаційного режиму були тяжким випробуванням.

Розпочався масовий терор. 12 750 мешканців 4 районів знайшли свою смерть в Золотоніському концтаборі. На каторжні роботи до Німеччини з Чорнобаївського району вивезено 6009 осіб. Закатовано на місці, розстріляно чи спалено 500 осіб.

Такі звірства окупантів викликали всенародний рух опору. На території Чорнобаївського району у вересні 1941 – липні 1942 року діяв партизанський загін (командир Комашко Д.С), у серпні-вересні 1943р – загін ім. Щорса (командир Соболєв – Кузьмін М.Р.).

З квітня 1942 по жовтень 1943 р. в Ірклієві і навколишніх селах діяла Задніпровська підпільна парторганізація Рубцова Б.М.

У вересні 1943 року прийшло жадане визволення. 21-27 вересня район був визволений військами 5-ї гвардійської та 53-ї армії Степового фронту (командуючі генерали О.С.Жданов, І.М.Макагаров) та 52-ї армії (генерал К.А. Коротєєв) Воронезького фронту.

Дорогою ціною заплатили воїни за визволення нашого району. В боях за район загинуло 1679 воїнів, з них встановлено імена 192 героїв-визволителів, серед них 26 офіцерів. Вдячні нащадки в пам’ять про них, їхній  подвиг спорудили 82  пам’ятниики та обеліски  тим  односельцям, що не повернулися до рідних осель з фронтів Другої світової війни. А їх так багато! На війну пішло понад 16 тис, загинуло 12 061, в.т.ч мирних жителів 639 (398 підпільників і активістів і 241 особа простих жителів). Особливо багато наших воїнів загинуло у вересні-грудні 1943 року у боях за форсування Дніпра на Київському, Канівському, Черкаському напрямах, та нижче Кременчука – всього понад 3,5 тис чол., з них пропало безвісти – 2759. У боях за Батьківщину високого звання Героя Радянського Союзу удостоєно 8 осіб, а 2 нагороджено орденами Слави 3-х ступенів.

Відбудова зруйнованого ворогом господарства, завдяки героїчній праці літніх людей,  жінок, дітей, інвалідів, фронтовиків, що повернулися з війни, до 1950 року була вже завершена. Район впевнено набирав високих темпів розвитку в галузі рослинництва і тваринництва. Гордістю району є 14 Героїв Соціалістичної Праці та 45  кавалерів ордена Леніна. Майже кожен 4-й житель району має  урядові нагороди.

В період розбудови незалежної України славні трудові традиції продовжуються. Ми горді тим, що на чорнобаївській землі народилися Герой України Васильченко Микола Семенович(директор СТОВ«Агрофірма «Маяк» Золотоніського району) та Герой України Приліпка Олексій Васильович(генеральний директор агрокомбінату «Пуща Водиця» Київської обл.). Район впевнено тримає провідні позиції в області по виробництву сільськогосподарської продукції.

  

Велика увага приділяється розвитку освіти, культури, охорони здоров’я, вирішенню соціальних питань. Чорнобаївщина впевнено крокує в майбутнє.